Чесна книжка про дивну війну: Артем Чех «Точка нуль»

Книжку про війну від Артема Чеха я чекала відтоді, як він був на фронті і лише писав її. Він уряди-годи публікував замітки на ФБ і я розуміла, що саме він може написати про цю війну спокійно і влучно. І правда: це вийшла дуже чесна книжка.

cheh (12)a

Написана вона у формі щоденника (хіба що без дат, але з прописаною лінійною хронологією). Тут мало анекдотів і воєнних бувальщин, але вони є – як-от про те, як вони ганяли начштабу в пошуках туалетного паперу. Але ця книжка прошита деталями, які й дають читачеві відчуття присутності. Це і миші, які

вмирають по-різному, падають мертві просто на голови, всихають у наших речмішках, згоряють у буржуйках, здихають, переївши печива «Похід».

І такі впізнавані для мене моменти, як боротьба з сімнадцятьма мішками пасок – їх справді у неймовірних кількостях везуть волонтери «хлопчикам» і «ясочкам». І те, що партійні «газети на розпалення буржуйок просили всі», нітрохи не цікавлячись їхнім вмістом.

У Чеха дуже багато побуту. Один із побратимів, ДядьЛьоша, порівнює їхню службу з лісоповалом, де він «тягнув строк».

Схожа дзвінка тиша, обпечені пальці та вимерзлі до кісток ноги.

Їжа і одяг, грязюка і стрілкотня. До неї там справді звикаєш. Навіть коли накривають чимось важким, навіть коли поряд – це теж стає частиною буденності.

Повернувся до свого бліндажа, відкрив фільм, що його не додивився, пірнув у навушники. Але за деякий час відчув, як недалеко стало щось падати. Найпевніше, хтось запустив «агеес».
– Пішли подивимось? – запросив я своїх.
– На що?
– На війну.
Вилізли з бліндажа, стали на краю посадки, біля самісінького поля. По сусідах працюють. А ми стоїмо, мовчимо. Спльовуємо.»

cheh (21)aЯкщо говорити далі про склад «Точки нуль», то слід вказати, що «вміст пафосу – 0%». Жодної героїзації, але нема й показної скромності, яка часом трапляється серед вояків, коли вони взахльоб описують свої подвиги, а тоді такі: «а я що, я нічого». Чех справді не вважає себе героєм. Та й пошматованих тіл і вбитих наглою кулею друзів – ось щойно зранку жартували, а в обід уже лежить із простреленою головою у чорному мішку – на його долю не дісталося (або він чомусь вирішив про це не писати). Але смерть повсякчас поряд. Він намагається осмислити її, як і загалом цю війну як явище, і своє місце в ній.

Замість того, щоб щось створювати, винаходити, сіяти хліб, підкорювати космос, брати участь у навіжених вечірках із п’яним ді-джеєм, я сиджу посеред степу з автоматом у руках. Зі штукою, яка вбиває людей.

Герой відрефлексовує все, що відбувається довкола нього – той чисто чоловічий світ (ніде правди діти) з його специфічними між людськими зв’язками. Той специфічний світ сірої зони. Він влучно помічає, що

Місцеві називають нас «хлопцы». Мі все для них хлопцы. Не знаю, як вони називають нас на своїх кухнях – укропами, карателями, розбійниками, піратами, загарбниками, визволителями, зесеушниками, армійцями, комбатантами, атомниками, героями, героями, укростадом, западєнцами, етімі самимі, тємі самимі, просто військовими чи солдатами, можливо навіть солдатиками, але в очі всі вони називають нас хлопцами. […] І, що характерно, розповідаючи про тих, хто воює на іншому боці, теж послуговується цим словом. «Вот когда хлопцы в июне четырнадцатого тут стояли…» або «А хлопцы из Первомайска тоже, как вы, мерзнут. Когда же это все закончится?» Ми всі – і ЗСУ, і бойовики – для них однакові. Тепер ми тут, а отже, ми – їхній хліб, їхня ковбаса і їхні турецькі джинси».

Недавно зустріла спостереження, що «ми живемо в час брехливих новин і чесних оповідань». Дійсно, одна справа ковтати #зраду про офіцерів-крадіїв із жовтих ЗМІ, а зовсім інша – прочитати у Чеха:

Усі ми стали свідками того, як легко на цій війні робиться табло, як провокується ворог задля списання вкраденого, як протікають бензинові ріки, як вішаються на командирів рот недостачі, як покриваються ті, хто возить бойовиків через лінію розмежування, з яким ентузіазмом деякі офіцери супроводжують на той бік «контрабас». І повірити.

Зрештою, що ж відповідає Чех на «питання життя і смерті і взагалі»? На це найболючіше «Навіщо ми тут?» Його відповідь проста і лаконічна. Я погоджуюся з нею на 100%. Але, як би мені не кортіло, я її не процитую тут. Хай це лишиться для вас секретом, тією смачною начинкою, до якої ви доберетесь у книжці самі.

За результатами продажів на Арсеналі «Точка нуль» не потрапила в топ, і мені дуже прикро за це. Я сподіваюся, ситуація виправиться, видавництво розкрутить її і якомога більше людей прочитають цю спокійну і вдумливу історію про звичайного хлопця на цій дивній війні.

1 Comment

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s